|
| Умова конкурентоспроможності - уводити в ринковий обіг високоякісну продукцію за прийнятною для споживача ціною у певний період часу та на відповідному сегменті ринку |
• узагальнену більш високу порівняльну характеристику продукції, що містить комплексну оцінку всієї сукупності виробничих, комерційних, організаційних і економічних показників щодо виявлених вимог ринку чи властивостей продукції.
Конкурентоспроможність є інтегральною характеристикою продукції, що обумовлює можливість її збуту. На конкурентоспроможність впливають якість, ціна, вартість експлуатації та зручність технічного обслуговування продукції, імідж виробника, його здатність дотримувати договірні
терміни постачання тощо. Пріоритетність чинників конкурентоспроможності залежить від рівня соціально-економічного розвитку суспільства, характеристик ринків, на яких реалізується продукція, та потреб конкретних споживачів.
Згідно з [1] якість — це ступінь, до якого сукупність власних характеристик продукції чи послуг задовольняє вимоги. При цьому вимога — сформульована потреба або очікування — є загальнозрозумілою або обов'язковою.
Відповідно до [2] вимоги до якості — вираження певних потреб або їх переведення у набір кількісно чи якісно встановлених вимог до характеристик об'єкта для того, щоб зробити можливими їх виконання та перевірку.
Суттєво, щоб вимоги до якості повністю враховували встановлені та передбачені потреби споживача, ринкові та контрактні вимоги тощо.
З наведеного випливає, що основним суб'єктом, який визначає якість, є споживач. З іншого боку, його оцінка якості ґрунтується на поінформованості щодо характеристик продукції та їх підтвердженні випробуваннями, на можливості об'єктивного зіставлення з іншою аналогічною продукцією.
Розглядаючи питання конкурентоспроможності та якості, варто наголосити на таких суттєвих характеристиках сучасного ринку:
• глобалізація;
• динамічність зміни вимог та короткочасність життєвого циклу продукції;
• формування нових регіональних ринків з більш високими вимогами;
• розвиток ринку високотехнологічної продукції;
• застосування комунікаційних технологій, швидкоплинність оновлення інформації щодо продукції;
• зменшення долі суспільного сектору та стрімке зростання приватного;
• переважання пропозиції над попитом;
• забезпечення вимог екологізації виробництва та безпеки;
• формування потреб сталого розвитку суспільства;
• висування вимог соціальної відповідальності, насамперед до виробників.
За таких умов позиціювання продукції на ринку і визначення її конкурентоспроможності розгортається у тріаді «якість — вартість — час», як це зазначено стосовно якості в [3], тобто треба вирішувати триєдине завдання —
уводити в ринковий обіг високоякісну продукцію за прийнятною для споживача ціною у певний період часу і на відповідному сегменті ринку. Досягти конкурентоспроможності — значить задовольнити вимоги та очікування споживачів краще за конкурентів, скорочувати термін виконання замовлень, щоб бути мобільнішим, знижувати витрати, щоб запропонувати кращу ціну.
Більш широкий погляд на дану проблему потребує оцінювання інших комерційних та організаційних показників. Серед комерційних показників: умови постачання і платежів за продукцію; особливості податкової та митної систем на ринку як виробників (постачальників), так і споживачів; вимоги дозвільних систем;
ступінь відповідальності виробників за безпечність і якість продукції та за виконання зобов'язань і гарантій.
Істотними серед організаційних показників є доступність потрібної інформації стосовно продукції; мінімізація затрат (коштів і часу) на її отримання; забезпечення варіантності постачання (оптом і на індивідуальне замовлення, комплектність складної продукції); розвинутість та наближеність до споживача системи післяпродажного сервісу, зокрема технічної та інформаційної підтримки експлуатації продукції.
З огляду на це вимоги до якості продукції підпорядковано вимогам конкурентоспроможності, а сама проблема її забезпечення (досягнення) потребує комплексного підходу і врахування чинників загальнодержавного рівня та різних сфер державного управління.
На ринку діють одночасно, по-перше, виробники та постачальники продукції, які, власне, і створюють конкуренцію; по-друге, споживачі, що висувають свої вимоги та задовольняють свої потреби; по-третє, держава, яка вирішує соціально-економічні завдання і створює певні правила та норми діяльності на ринку, застосовуючи законодавче і нормативно-правове регулювання, розвиваючи добровільні механізми узгодження інтересів усіх сторін і спонукаючи учасників ринку до їх застосування.
|
|
|
|
|
|
|
